8 випадків, коли нарахування ЄСВ здійснюється не на мінімальну зарплату

Податківці розповіли, в яких випадках не застосовується мінімальна зарплата для нарахування єдиного соцвнеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону про ЄСВ єдиний соцвнесок для платників, зазначених у статті 4 Закону, встановлюється у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного соцвнеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставкаЄСВ, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Податківці нагадують, що з 1 січня 2017 року встановлена мінімальна заробітна плата 3200 грн на місяць.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись положеннями Закону про ЄСВ, не застосовується мінімальна зарплата для нарахування єдиного внеску у наступних випадках:

► до заробітної плати з джерела не за основним місцем роботи – базою нарахування єдиного внеску є отриманий дохід (прибуток) незалежно від його розміру;

► до заробітної плати (доходу) працівника – інваліда, який працює на підприємстві, в установі або організації, де застосовується ставка 8,41%;

► до заробітної плати (доходу) працівників всеукраїнських громадських організацій інвалідів, зокрема товариств УТОГ та УТОС, де застосовується ставка 5,3%;

► до заробітної плати (доходу) підприємств та організацій, громадських організацій інвалідів, де застосовується ставка 5,5% (для працюючих інвалідів);

► до працівників, яким надано відпустки без збереження заробітної плати на період проведення АТО у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більше як 7 календарних днів після прийняття рішення про припинення АТО;

► якщо працівника прийнято не з першого робочого дня та звільнено не останнім робочим днем звітного місяця;

► якщо працівник повний місяць перебуває у відпустці без збереження заробітної плати – база нарахування єдиного внеску відсутня;

► для працівника (за основним місцем роботи), у якого початок та закінчення лікарняного припадають на різні місяці – єдиний внесок у місяці початку лікарняного нараховується за фактично відпрацьований час, оскільки загальна сума доходу ще не є відомою (сума лікарняних визначається після надання листка непрацездатності).

Джерело: dtkt

Повідомити органи ДФС про зміну головного бухгалтера потрібно у 10-денний строк

У разі зміни особи, відповідальної за ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві, до контролюючих органів необхідно подати заяву за формою №1-ОПП у 10- денний строк з дня виникнення змін в облікових даних.

Слід знати, при поданні цієї заяви з позначкою «Відомості про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку» заповнюються 1,2,4 та 10 поля заяви. Інформація про засновників не подається.

Водночас платники податків, які уклали з відповідним контролюючим органом договір про визнання електронних документів, можуть подати заяву за формою №1-0ПП з позначкою «Відомості про особу, відповідальну за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку» засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Джерело: dtkt

Працівник надав роботодавцю довідку замість лікарняного: як бути?

Чи може довідка, видана лікарем, бути підтверджуючим документом причини відсутності на роботі працівника, протягом зазначеного в ній періоду? Яку ознаку відсутності в такому випадку необхідно зазначити в табелі обліку робочого часу?

Чи може довідка, видана лікарем, бути підтверджуючим документом причини відсутності на роботі працівника, протягом зазначеного в ній періоду?

Для об’єктивного аналізу описаної ситуації термін «тимчасова непрацездатність» слід розглядати у двох площинах, а саме, в площині загальнообов’язкового державного соціального страхування, де у разі настання тимчасової втрати працездатності застрахована особа одержує право на матеріальне забезпечення, та в площині трудової дисципліни, де тимчасова непрацездатність є поважною причиною для невиходу працівника на роботу - пояснюють у Держпраці.

Стосовно загальнообов’язкового державного соціального страхування, то тимчасова непрацездатність працівника не може посвідчуватися будь-яким іншим документом, ніж листок непрацездатності встановленого зразка.

Так, згідно ч. 2 ст. 22 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі – МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. 

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця  у порядку, встановленому КМУ.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 31 цього ж Закону підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом – копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи.

Також, відповідно до п. 3 Порядку №440 підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом – копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.

Отже, у працівника відсутнє право на матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, яка підтверджується не листком непрацездатності, а іншим документом (в даному випадку довідкою). Також і в підприємства відсутній обов’язок оплачувати працівнику дні тимчасової непрацездатності, яка підтверджується довідкою.

Разом із тим, наявність листка непрацездатності є обов’язковою передумовою лише в частині виникнення в застрахованої особи права на матеріальне забезпечення внаслідок настання страхового випадку, та не може вважатися єдиним документом, який підтверджує поважність причин (пов’язаних з незадовільним станом здоров’я) відсутності на роботі працівника.

Тобто, якщо довідка була видана посадовими особами закладу охорони здоров’я в межах їхньої компетенції та з дотриманням вимог чинного законодавства, а зазначена в довідці інформація є достовірною та свідчить про те, що працівник впродовж зазначеного у довідці періоду дійсно знаходився на лікуванні в закладах охорони здоров’я чи про те, що його стан здоров’я не дозволяв йому виконувати свою трудову функцію, то в такому випадку відсутність працівника на роботі має вважатися такою, що сталася з поважних причин.

 

Яку ознаку відсутності в такому випадку необхідно зазначити в табелі обліку робочого часу?

З приводу того, яку ознаку відсутності необхідно зазначити в табелі обліку робочого часу в даному випадку: згідно ч. 2 ст. 30 Закону «Про оплату праці» роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Типова форма обліку робочого часу затверджена наказом Держкомстату від 05.12.2008 р. №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» (форма № П-5). Цією формою передбачено умовні позначення, якими обліковується робочий час працівників. В описаній ситуації, для достовірного обліку робочого часу працівника, можна використати умовне позначення «НН» (неоплачувана тимчасова непрацездатність у випадках, передбачених законодавством (у зв’язку з побутовою травмою та ін. підтверджена довідками лікувальних закладів).

Джерело: dtkt

Відрядження на службовому автомобілі: особливості обліку

Підприємство, що відряджає працівників до різних куточків України з метою виконання ними службових завдань, має вибір. Воно може оплатити їм проїзд транспортом громадського призначення, наприклад, поїздом чи автобусом, а може надати на час відрядження службове авто. Яким є порядок обліку витрат на використання авто у Підприємство, що відряджає працівників до різних куточків України з метою виконання ними службових завдань, має вибір. Воно може оплатити їм проїзд транспортом громадського призначення, наприклад, поїздом чи автобусом, а може надати на час відрядження службове авто. Яким є порядок обліку витрат на використання авто у відрядженні?

Загальні правила

За загальними правилами компенсацію витрат працівників у зв’язку зі службовими відрядженнями, у тому числі на проїзд, гарантує ст. 121 Кодексу законів про працю України (далі − КЗпП). При цьому порядок їх відшкодування, встановлений Інструкцією про службові відрядження у межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну України від 13.03.1998 р. № 59, обов’язковий для виконання тільки підприємствами, що фінансуються з бюджету. Решта підприємств можуть використовувати її за власним бажанням.

Отже, працівник, що виїжджає у відрядження на службовому авто, разом зі звичними витратами може гарантовано розраховувати на відшкодування так званих автовитрат — витрат, пов’язаних із придбанням пально-мастильних матеріалів (далі − ПММ), вартості паркування (автостоянки), ремонту авто у відрядженні тощо.

Витрати на ПММ

Для обліку списання ПММ, фактично витрачених у відрядженні на службовому авто, варто використовувати подорожні листи, хоча вже тривалий час вони не є обов’язковими. Нагадаємо, що Типова форма подорожнього листа службового легкового автомобіля та порядок його застосування втратили чинність 16.04.2013 р. відповідно до наказу Держстату України від 19.03.2013 р. № 95. Утім, на практиці підприємства, які експлуатують автотранспортні засоби, й надалі використовують цей документ у господарській діяльності (для обліку робочого часу водія, списання ПММ тощо).

Додамо, що підприємство може користуватися як скасованою формою подорожнього листа, так і самостійно розробленою на її базі. Головне, щоб у цьому документі були всі обов’язкові реквізити первинних документів, передбачені в частині другій ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV та п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 р. № 88.

У зв’язку з відрядженням рекомендуємо в подорожньому листі детально описувати маршрут легкового автомобіля. Він буде підтвердженням витрат ПММ, залежно від кілометражу (показників спідометру) та встановлених норм витрат ПММ (залежно від виду авто). Зрозуміло, що у «старій» типовій формі подорожнього листа місця для повного зазначення маршруту немає. Тож підприємству варто розробити власний зразок подорожнього листа, який уможливить зазначення маршруту.

Норми списання ПММ

ПММ списують з огляду на Норми витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Мінтрансу України від 10.02.1998 р. № 43 (далі — Норми № 43). Норми витрат ПММ для легкових автомобілів розраховують за формулою, наведеною в п. 4.1 Норм № 43. Нормативи витрат ПММ на підприємстві доцільно закріпити відповідним наказом по підприємству і використовувати для контролю.

Вважаємо за потрібне звернути увагу на лист Мінінфраструктури України від 21.02.2017 р. № 1441/18/10-17. У ньому надано пояснення щодо норм витрат ПММ дорожніми засобами підприємств. Мінінфраструктури нагадало, що Норми № 43 призначені, зокрема, для планування потреби підприємств, організацій та установ у ПММ і контролю за їх витратами. При цьому суб’єкти господарювання самостійно встановлюють нормативні витрати пального відповідно до конкретних умов експлуатації, зважаючи на внутрішню політику підприємства та на підставі визначеної ними фактичної потреби в рамках єдиної прозорої системи нормування.

Проте, на думку профільного міністерства, встановлення нормативних витрат пального не може безпосередньо базуватися на фактичних обсягах витрат пального, що використовується автомобілем. Далі Мінінфраструктури робить у згаданому вище листі доволі цікаві висновки, а саме: списання ПММ дорожнім транспортом суб’єктів господарювання незалежно від відомчої підпорядкованості, форми власності або форми оподаткування доцільно здійснювати відповідно до Норм № 43.

Застосування підприємством нормативних витрат пального, що перевищують гранично допустимі значення, встановлені Нормами № 43, або безконтрольне списання пального і мастильних матеріалів за «фактичними витратами» є неприйнятним в Україні, оскільки це створює умови для зловживань.

Таким чином, Мінінфраструктури підтримує вимоги ДФСУ щодо обов’язковості списання витрат ПММ дорожнім транспортом, а також здійснення контролю правильності та обґрунтованості цих розрахунків суб’єктами господарювання незалежно від відомчої підпорядкованості, форми власності або форми оподаткування за Нормами № 43.

Податківці, як тільки йдеться про списання ПММ, завжди апелюють до Норм № 43 (листи від 12.08.2016 р. № 17575/5/99-99-13-02-03-15, від 22.11.2016 р. № 12487/З/99-99-13-01-02-14, від 20.01.2017 р. № 1186/6/99-99-15-02-02-15). І якщо витрати ПММ перевищують лінійну норму, передбачену Нормами № 43, то, на думку контролерів, списувати пальне слід згідно з правилами бухобліку на підставі відповідного документа, затвердженого наказом підприємства. Наявність таких затверджених норм ПММ дають змогу підприємству зберегти податковий кредит, сформований на суми перевищення витрат пального, адже підприємство може документально довести використання пального у господарській діяльності.

За відсутності затверджених норм пального підприємству доведеться нараховувати зобов’язання з ПДВ відповідно до п. 198.5 ПКУ.

Водночас ДФСУ у згаданих листах резюмує: коригувати фінрезультат до оподаткування на суму перевищення витрат пального над лінійною нормою не потрібно.

Джерело: ibuh

Планова та позапланова виїзна перевірка: чи можливе їх одночасне проведення?

На думку податківців, контролюючі органи мають право одночасно здійснювати декілька видів перевірок суб’єкта господарювання (наприклад, планову виїзну та позапланову виїзну).

Відповідно до п. 75.1 ПКУ контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених ПКУ, а фактичні перевірки - ПКУ та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

ПКУ не передбачено обмежень, щодо одночасного проведення камеральних, документальних та фактичних перевірок суб’єкта господарювання.

Отже, контролюючі органи мають право одночасно здійснювати декілька видів перевірок суб’єкта господарювання, наприклад: планову виїзну та позапланову виїзну тощо.

Джерело: dtkt

Чоловіків і жінок пропонують зрівняти в трудових правах

Конфедерація роботодавців України підготувала законопроект, яким пропонує зрівняти трудові права чоловіків і жінок.

В частности, как сообщает ЮРЛИГА, законопроектом предложено разрешить уходить в декретный отпуск до достижения ребенком трехлетнего возраста не только матерям, но и отцам.

Также отцы двоих и более малолетних детей смогут брать ежегодный отпуск в удобное для них время, дополнительный отпуск до 10 календарных дней, а также отпуск до 14 календарных дней за свой счет. Сейчас таким правом могут воспользоваться только женщины.

Отцы детей до 14 лет смогут взять отпуск за свой счет и на время карантина в школах и садиках.

Кроме того, отцы малолетних детей или детей с ограниченными возможностями не будут привлекаться к сверхурочной работе или командировкам без их согласия.

Мужчины, имеющие детей до 14 лет, смогут обращаться к работодателю за установлением неполного рабочего дня или недели для ухода за ребенком.

По словам авторов законопроекта, таким образом национальное законодательство будет адаптировано к европейскому, которое предусматривает социальные гарантии всем сотрудникам без половой дискриминации.

Источник: dtkt

Складання табеля обліку робочого часу обов’язкове навіть для одного працівника

Суть позову. На підприємстві, основним видом діяльності якого є діяльність приватних охоронних служб, було проведено позапланову перевірку інспектором праці, за наслідками якої складено акт. Підставою для перевірки послугувало звернення відділу поліції ГУНП в області, у якому зазначалося, що на підприємстві є директор, однак за даними Пенсійного фонду він не нараховував собі зарплату.

Перевіркою було встановлено, що також не ведуться табелі обліку робочого часу. З актом перевірки представник позивача ознайомився та зазначив, що з ним не згоден, оскільки засновник є директором  цього підприємства, тому зарплата йому не нараховувалося, табель обліку робочого часу не вівся.

Однак інспектором праці згідно з актом перевірки складено постанову про накладення штрафу в розмірі 3200 грн за порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) у частині незабезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи.

Підприємство не погодилося з висуненою постановою Держпраці, а свої позовні вимоги обґрунтувало тим, що оскаржене рішення прийняте за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства, оскільки директор у встановленому порядку надав особисту згоду виконувати свої обов’язки на безоплатній основі (без нарахування та виплати заробітної плати), оскільки є засновником цього підприємства та директором в одній особі.

Позиція суду. Підприємству  було відмовлено в задоволенні його адміністративного позову. Адже суд доходить висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують порушення трудового законодавства.

Судом установлено, що статут підприємства не містить спосіб винагороди засновнику, який виконує функції директора, за таку діяльність. Відповідно до наказу, особа виконує функції директора на безоплатній основі, без нарахування та виплати зарплати.

Особа приступила до виконання обов’язків директора та ведення бухобліку за сумісництвом. Зважаючи на те що на підприємстві немає інших найманих працівників, саме директор повинен у т.ч. вести облік робочого часу, із заповненням Табеля обліку використання робочого часу, і нараховувати й отримувати зарплату відповідно до відпрацьованого часу. Табель обліку використання робочого часу на підприємстві не вівся, про що директором особисто зазначено в поясненнях до акта. 

Однак згідно із ч. 2 ст. 30 Закону про оплату праці роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи й бухгалтерський облік витрат на оплату праці в установленому порядку.

Своєю чергою, керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу й інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства (ч. 3 ст. 65 ГКУ).

Коментар редакції. Коментоване рішення суду лише підкреслює обов’язок роботодавця вести Табель обліку робочого часу, якщо є наймані працівники, навіть якщо він один і є директором підприємства.

Ці обов’язки покладаються на роботодавця ч. 3 ст. 30 Закону про оплату праці та полягають у забезпеченні достовірного обліку виконуваної працівником роботи.

Роботодавцем є власник підприємства (установи, організації) незалежно від форми власності й виду діяльності чи вповноважений ним орган або фізособа, яка згідно із законодавством використовує найману працю (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. № 4312-VI).

Беручи до уваги те що на підприємстві призначено директора, саме він і виступає в ролі роботодавця, а отже, має виконувати обов’язки, покладені на нього трудовим законодавство, зокрема й у частині обліку й оплати виконаної роботи найманих працівників.

Як убачається із судового рішення, особа перебувала на посаді директора, а отже, була найманим працівником. Водночас той факт, що ця особа одночасно є й засновником підприємства, не означає, що йому як найманому працівнику можна не виплачувати зарплату, тож і не обліковувати час його роботи.

У разі найму за трудовим договором працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець має виплачувати працівникові зарплату (ч. 1 ст. 21 КЗпП).

Таким чином, за наявності найманих працівників, незалежно від того, один він чи декілька десятків, роботодавець має забезпечити облік використаного робочого часу, на підставі якого проводити оплату праці. Для цього, відповідно, ведеться табель обліку робочого часу.

Невиконання ч. 2 ст. 30 Закону про оплату праці розцінюється як порушення інших вимог трудового законодавства, що тягне за собою накладання штрафу в розмірі мінімальної зарплати (абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП).

Джерело: info