Економічні та соціальні виклики, з якими сьогодні стикнулась Україна, вимагають рішучих дій та ефективного правового підходу у регулюванні трудових відносин, особливо при їх припиненні.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.
Необхідно погодитися з позицією, відповідно до якої під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов’язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав.
Роботодавець зобов’язаний не лише дотримуватися, але й виконувати передбачені законодавством про працю, колективними договорами, угодами і індивідуальними трудовими договорами гарантії незалежно від форми власності юридичної особи або юридичного статусу.
Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з не залежних від працівника обставин.
Не існує суттєвих зауважень стосовно того, що вихідна допомога має ознаки допомоги по обов’язковому соціальному страхуванню, тому що виплачується вона працівнику, який є суб’єктом обов’язкового соціального страхування, призначенням вихідної допомоги є повна або часткова компенсація втраченого заробітку на визначений період.
Розмір вихідної залежить від обставин, за якими припиняється трудовий договір, та розміру середнього заробітку працівника або його конкретний заробіток у двотижневий період перед звільненням.
Загальною статтею що регулює порядок виплати вихідної допомоги, є стаття 44 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП України) та інші окремі випадки, що передбачені нормами трудового законодавства, колективними трудовими договорами.
Відповідно до положень статті 44 КЗпП України вихідна допомога виплачується працівнику при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Українським законодавством про працю встановлені строки виплати вихідної допомоги.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов'язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.
Вихідна допомога не належить до компенсаційних виплат, які, для прикладу, виплачуються при переведенні на роботу в іншу місцевість.
Як правило, положення щодо визначення вихідної допомоги у трудовому договорі не прописуються, хоча майбутній працівник вправі вимагати їх зазначення. Така практика має за собою виникнення негативних наслідків для працівника, а саме: ставить під питання захист прав працівників, які претендують на виплату вихідної допомоги, особливо якщо це стосується питання виплати у підвищених розмірах.
Національний законодавець повинен забезпечити рівновагу між інтересами сторін трудового договору та державою в частині виконання вимог щодо виплати вихідної допомоги суб’єктам трудових відносин, які їх розривають з передбачених законодавством причин.
Тому існує необхідність оновити українське трудове законодавство щодо основ та порядку виплати вихідної допомоги, недотримання якого порушує процедуру припинення трудових відносин.
Джерело: ukrainepravo
Комментариев нет:
Отправить комментарий