среда, 9 августа 2017 г.

Відновлено фінансування для виплати лікарняних та декретних за рахунок Фонду соцстраху


Згідно з листом Фонду соціального страхування у Київській області відновлено відшкодування (фінансування) витрат на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Києво-Святошинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області повідомляє, що згідно з листом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області від 04.08.2017 року № 07/435 відновлено відшкодування (фінансування) витрат на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.


У зв’язку з реорганізацією у шапці заяви-розрахунку для отримання фінансування матеріального забезпечення потрібно зазначати нову інформацію кожного з відділень ФСС. Деякі територіальні органи вже дають рекомендації щодо заповнення “шапки” цих заяв. Наприклад, Центральне відділення управління ВД ФССУ у м. Києві – Печерський район. Іншим же варто звернутися за роз’ясненням до свого фонду.

Нагадуємо, що  з 1 серпня розпочав роботу Фонд соціального страхування України, утворений шляхом об’єднання ФСС НВВ та ФСС з ТВП. Новий сайт Фонду  соціального страхування поки що доопрацьовується і наповнюється поступово.

Джерело: info

Скорочення штату та чисельності працівників під час реорганізації


Зазвичай під час реорганізації підприємства відбувається скорочення штату або чисельності працівників. Задля уникнення трудових спорів роботодавець повинен додержуватися процедури скорочення, визначеної трудовим законодавством.

Відповідно до ст. 64 ГКУ підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Отже, під час реорганізації (крім ліквідації) підприємства попередньо мають визначити організаційну структуру нових підприємств із зазначенням структурних підрозділів, посад і кількості працівників.

Після затвердження органами управління підприємствами наказів про організаційну структуру нових підприємств, що виникають унаслідок реорганізації, затверджують їх штатні розписи із зазначенням кількості визначених посад і штатних одиниць, необхідних підприємствам.

Уже після цього реорганізоване підприємство може починати визначення посад і штатних одиниць, у яких потреби на нових підприємствах немає, тому вони підлягають звільненню за скороченням штату або чисельності працівників.

У разі повної ліквідації вся чисельність працівників скорочується й увесь штат працівників ліквідується.

Нагадаємо, що відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір під час реорганізації (ліквідації) може розірвати роботодавець тільки в разі змін в організації виробництва і праці – скорочення чисельності або штату працівників.

Зокрема, постановою Пленуму ВСУ від 06.11.92 р. № 9 визначено, що зміною в організації виробництва і праці визнається раціоналізація робочих місць, упровадження нових форм організації праці, упровадження передових методів, технологій тощо. Цей перелік не є вичерпним. До нього можна додати й удосконалення виробництва чи зменшення обсягу виробництва продукції або перепрофілювання підприємства. Головне, щоб скорочення було обґрунтованим.

У будь-якому випадку в разі звільнення працівників у зв’язку з реорганізацією необхідно додержуватися встановленої процедури скорочення.

Етапи звільнення працівників

Керівництво підприємства має передбачити поетапне проведення звільнення працівників. Для цього варто додержуватися процедури скорочення та здійснити всі його етапи, які полягають в такому.

Прийняти рішення про скорочення чисельності або штату працівників.Рішення приймає самостійно уповноважений орган управління підприємством, що реорганізується.

Повідомити профспілки про заплановане звільненняза наявності первинної профспілкової організації на підприємстві, а також якщо працівник є членом профспілки.

Роботодавець повинен не пізніше як за три місяці до запланованих звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію про ці заходи разом з інформацією про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, терміни проведення звільнень (ч. 3 ст. 22 Закону № 1045).

При цьому законодавство вимагає лише попередження (ст. 494 КЗпП) профспілки про майбутнє скорочення чисельності або штату працівників.

Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам щодо перенесення строків або тимчасового припинення чи скасування заходів, пов’язаних із звільненням працівників.


У разі якщо на підприємстві немає профспілки, зазначені питання бажано погоджувати з виборним представником від трудового колективу; слід отримати згоду від виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП (див. роз’яснення Мін’юсту від 25.01.2011 р.).

Видати відповідний наказ про внесення змін до організації виробництва й праці, у якому розкривається зміст цих змін, утворюються комісії з проведення ліквідації або реорганізації, яким доручається здійснити заходи, пов’язані з ліквідацією або реорганізацією підприємства.

Видати наказ, яким уповноважити відділ кадрівабо інший відділ підприємства, на який покладено здійснення функції відділу кадрів, провести необхідні заходи у зв’язку зі звільненням працівників.

Скласти й затвердити в установленому порядку новий штатний розпис, визначити кандидатів, які підлягають звільненню.Під час затвердження наказу про внесення змін до штатного розпису в констатуючій частині наводять обґрунтування проведення звільнень, а в розпорядчій – перелік посад, що скорочуються, відповідальних осіб за проведення процедури скорочення або ж про створення спеціальної комісії (за потреби).

Щоб визначити працівників, які підпадають під скорочення, необхідно враховувати переважне право на залишення на роботі.

Нагадаємо, що переважне право на залишення на роботі надають працівникам, які мають більш високу кваліфікацію й продуктивність праці. Для цього можуть бути враховані: відомості про освіту, присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), тимчасове виконання обов’язків більш кваліфікованих працівників, підвищення кваліфікації, виконання норм виробітку, наявність заохочень за успіхи в роботі й відсутність дисциплінарних стягнень тощо.

За рівних умов продуктивності праці й кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається категоріям працівників, зазначеним у ст. 42 КЗпП, а також іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України й колективним договором.

Під час визначення кандидатів на скорочення слід з’ясувати, чи немає серед них осіб, стосовно яких установлено обмеження на звільнення.

Нагадаємо, що можуть бути кандидатами на звільнення лише в разі повної ліквідації підприємства:

вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – у порядку і випадках, передбачених ч. 6 ст. 179 КЗпП), одинокі матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда (ч. 3 ст. 184 КЗпП);

батьки, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також опікуни (піклувальники) (ст. 1861КЗпП);

працівники, яким не виповнилося 18 років (ст. 198 КЗпП).

Однак звільнення цих категорій осіб допускається за умови їхнього обов’язкового працевлаштування.

Попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до скорочення.Відповідно до ч. 1 ст. 492 КЗпП про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Джерело: info

понедельник, 7 августа 2017 г.

Працівник-інвалід може піти у щорічну відпустку не відпрацювавши перших 6 місяців


На відміну від звичайних працівників, працівники-інваліди, які недавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шість місяців на цьому підприємстві, можуть скористатися своїм правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання шестимісячного терміну їхньої безперервної роботи на цьому підприємстві.

Також, працівники-інваліди, які вже тривалий час працюють на підприємстві, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час (ст.10 Закону України «Про відпустки»; далі — Закон №504).


Згідно зі статтею 6 Закону № 504 тривалість щорічної основної відпустки для працівників-інвалідів становить:

для інвалідів I і II груп — 30 календарних днів,

для інвалідів III групи — 26 календарних днів.

Відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно надається інвалідам III групи, тривалістю до 60 календарних днів щорічно — інвалідам I та II груп (п.6 та п. 7 ч. 1 ст. 25 Закону № 504).

Джерело: buhgalter911

Держпраці буде вести облік інспекційних перевірок роботодавців


Кожна перевірка і кожне рішення інспектора будуть реєструватися.

Інспекційні відвідування і рішення інспектора про відвідування роботодавця будуть реєструватися Держпраці.

Повідомлююча реєстрація здійснюється шляхом внесення Держпраці або її територіальним органом відомостей про інспектора праці та об'єкті відвідування до Реєстру інспекційних відвідувань і рішень інспектора праці про відвідування роботодавця.

Після внесення відповідної інформації до реєстру, відвідуванню присвоюється номер, що складається з індексу області та номера запису по порядку.


При подачі інспектором відомостей для внесення до реєстру, йому повідомляють про всіх зареєстрованих відвідинах даного роботодавця за попередній рік.

Якщо ж до реєстру вноситься запис про інспекційному відвідуванні роботодавця, якого за останні 6 місяців вже відвідував інспектор з праці, керівник територіального органу Держпраці вивчає питання про доцільність проведення ще однієї перевірки.

Порядок повідомлюючої реєстрації інспекційних відвідувань і рішень інспектора праці про відвідування роботодавця затверджений наказом Держпраці від 22 червня 2017 року № 76.

Джерело: buhgalter911

Чи може підприємець установити випробувальний строк, приймаючи працівника на роботу


ЗАПИТАННЯ: Чи вправі фізична особа — підприємець установлювати випробувальний строк для працівників, яких приймає на роботу?

ВІДПОВІДЬ: Так, фізособа-підприємець як роботодавець вправі встановлювати випробувальний строк для найманих працівників. Однак є певна категорія осіб, для яких випробування під час прийняття на роботу не встановлюється (ч. 3 ст. 26 КЗпП). Пояснімо розлогіше.

Строк випробування встановлюється під час укладення трудового договору (ч. 1 ст. 26 КЗпП). Тому не важливо, хто є роботодавцем — фізособа-підприємець чи юрособа, адже загальні правила однакові для всіх.

Строк випробування може бути обумовлений роботодавцем із метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Однак це право, а не обов’язок роботодавця. Випробувальний строк може встановлюватися лише за взаємною згодою обох сторін: роботодавця та найманого працівника. Водночас таку згоду слід підтвердити письмово. Як це зробити підприємцю — мовитиметься далі.

Фізособи-підприємці, приймаючи на роботу найманих працівників, видають наказ про прийняття на роботу та укладають із ними трудовий договір обов’язково в письмовій формі.

Print Friendly and PDF
Чи може підприємець установити випробувальний строк, приймаючи працівника на роботу
Чи може підприємець установити випробувальний строк, приймаючи працівника на роботу
ЗАПИТАННЯ: Чи вправі фізична особа — підприємець установлювати випробувальний строк для працівників, яких приймає на роботу?

ВІДПОВІДЬ: Так, фізособа-підприємець як роботодавець вправі встановлювати випробувальний строк для найманих працівників. Однак є певна категорія осіб, для яких випробування під час прийняття на роботу не встановлюється (ч. 3 ст. 26 КЗпП). Пояснімо розлогіше.

Строк випробування встановлюється під час укладення трудового договору (ч. 1 ст. 26 КЗпП). Тому не важливо, хто є роботодавцем — фізособа-підприємець чи юрособа, адже загальні правила однакові для всіх.


Строк випробування може бути обумовлений роботодавцем із метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Однак це право, а не обов’язок роботодавця. Випробувальний строк може встановлюватися лише за взаємною згодою обох сторін: роботодавця та найманого працівника. Водночас таку згоду слід підтвердити письмово. Як це зробити підприємцю — мовитиметься далі.

Фізособи-підприємці, приймаючи на роботу найманих працівників, видають наказ про прийняття на роботу та укладають із ними трудовий договір обов’язково в письмовій формі.

Важливо
До 01.01.2015 р. на виконання ст. 24 та 241 КЗпП наказом Мінпраці від 08.06.2001 р. № 260 (далі — Наказ № 260) була затверджена типова форма трудового договору між ФОПом і найманим працівником. Цю форму ФОПи мали обов’язково застосовувати, і реєструвати трудовий договір у центрі зайнятості.

Після 01.01.2015 р. ст. 241 виключена з КЗпП, тож підприємці більше не зобов’язанівикористовувати встановлену Наказом № 260 форму трудового договору. Але її цілком можна використовувати, відкоригувавши деякі положення.

У разі якщо сторони домовилися про випробувальний строк, про це слід обов’язково зазначити в наказі про прийняття на роботу та в трудовому договорі.

Не слід забувати й про обов’язок повідомляти орган ДФС про прийняття працівника на роботу. Порядок надання до органів ДФС повідомлення про прийняття на роботу та форма такого повідомлення затверджені постановою КМУ від 17.06.2015 р. № 413.

За фактичний допуск працівника до роботи без подання до ДФС Повідомлення на посадових осіб підприємств (установ, організацій), фізосіб-підприємців, які використовують найману працю, можуть накласти фінансовий штраф у розмірі мінзарплати, а також адмінштраф — за інші порушення законодавства про працю на підставі ч. 1 ст. 41 КпАП.

Строк випробування під час прийняття на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати 3-х місяців, а для робітників — 1-го місяця (ст. 27 КЗпП).

Однак варто мати на увазі, що існує певна категорія осіб, для яких випробування встановлювати не можна. Детальніше про це читайте в матеріалі «Випробувальний строк: особливості встановлення» газети № 137/2017.

Висновок

Фізособи-підприємці вправі встановлювати випробувальний строк для найманих працівників, дотримуючись таких умов:

1) випробувальний строк установлюють за згодою працівника;

2) умови та тривалість випробувального строку обумовлюють у наказі про прийняття на роботу й у трудовому договорі;

3) установлювати випробувальний строк можна всім категоріям працівників, окрім осіб, перелічених у ч. 3 ст. 26 КЗпП.

Джерело: info

Виконання робіт за двома професіями одним працівником


ЗАПИТАННЯ: Як прийняти на роботу в перукарню працівницю, яка буде виконувати роботи з манікюру й педикюру? Адже в Класифікаторі професій є окремі професії «маникюрник» і «педикюрник». Чи можна укласти з нею один трудовий договір чи слід оформлювати сумісництво?

ВІДПОВІДЬ: Класифікатором професій ДК 003:2010 не передбачено утворення розширених (подвійних) назв посад (професій) через дефіс, окрім тих, які внесено до Класифікатора, тому таке об’єднання двох назв професій, як «манікюрник-педикюрник», не відповідає положенням Класифікатора (див. лист Мінпраці України від 20.01.07 р. № 10/13/116-07).

Водночас Загальними положеннями Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.04 р. № 336, передбачено, що в разі виконання працівником робіт, що належать до різних посад (професій), трудовий договір укладається за згодою сторін за посадою, яку визнано основною. Основною вважають посаду з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами (див. також лист Мінсоцполітики України від 18.03.16 р. № 106/13/116-16).

Окрім того, зазначеними вище Загальними положеннями встановлено, що конкретний перелік обов’язків визначається посадовими (робочими) інструкціями працівників, які розробляють і затверджують роботодавці. При цьому враховують конкретні завдання та обов’язки працівника, а також особливості штатного розпису підприємства. Зокрема, якщо виникає необхідність, коло завдань та обов’язків окремих працівників може бути розширено з дорученням їм робіт, передбачених для різних груп професій, рівних за складністю, виконання яких не потребує іншої спеціальності, кваліфікації.


Таким чином, у разі виконання обов’язків, які належать до двох чи навіть трьох різних посад, які є в штатному розписі, доцільно оформлювати:

— або внутрішнє сумісництво, коли співробітник працює на двох посадах за двома різними графіками, виконуючи роботу за сумісництвом у вільний від основної роботи час,

— або суміщення, за яким передбачається доплата за виконання обов’язків за іншою посадою без відриву від основної роботи. Для цього посада, за якою виконують роботу за суміщенням, має бути внесена до штатного розпису й бути вакантною. Суміщення й розмір доплати за нього слід попередньо узгодити з працівником, після чого оформити наказом. Зразок наказу про покладення додаткових обов’язків на працівника за суміщенням ви знайдете в газеті «Все про бухгалтерський облік» № 40 за 2016 рік. Установлення суміщення за ініціативою роботодавця є зміною істотних умов праці, про яку працівника потрібно попередити за два місяці (ст. 32 КЗпП).

А якщо в штатному розписі не передбачено окремих посад, коло обов’язків працівника може бути розширене, тобто, наприклад, манікюрник може іноді виконувати роботу педикюрника, якщо це закріплено в його посадовій (робочій) інструкції. Звісно, розширення кола обов’язків слід ураховувати під час установлення посадового окладу. Розширення кола обов’язків також є зміною істотних умов праці, про які співробітника має бути попереджено не пізніше ніж за два місяці.

Джерело: info

пятница, 4 августа 2017 г.

Робота за сумісництвом та суміщення професій


Відповідно до ст.21 КЗпП України та постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. № 245 працівники підприємств, установ, організацій мають право крім основного трудового договору укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.    При цьому таких договорів може бути кілька , тобто працювати за сумісництвом можна не на одному підприємстві.

Згідно з п.1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене наказом Мініпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.1993 р. № 43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у підприємця-фізичної особи.

На практиці існує таке поняття, як зовнішнє сумісництво та внутрішнє сумісництво.

При зовнішньому сумісництві робота виконується на іншому підприємстві чи в суб’єкта підприємництва. Якщо ж він працює на двох (або кількох) підприємствах, одне з яких є основним місцем роботи, а друге — місцем роботи за сумісництвом, така робота вважається зовнішнім сумісництвом. Трудова книжка зберігається на підприємстві за основним місцем роботи працівника.

При внутрішньому сумісництві робота виконується на тому самому підприємстві. При цьому працівник працює як основний працівник і як сумісник, але роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час. При внутрішньому сумісництві трудова книжка зберігається на тому самому підприємстві.

Робота за сумісництвом відображається в табелі обліку робочого часу та оплачується пропорційно відпрацьованому часу.

Факт укладення трудового договору на умовах сумісництва має бути відображений у заяві працівника та в наказі (розпорядженні) роботодавця.

Робота за сумісництвом відображається в табелі обліку робочого часу та оплачується пропорційно відпрацьованому часу.

Запис про роботу за сумісництвом, за бажанням працівника, заноситься до трудової книжки за основним місцем роботи на підставі довідки з місця роботи за сумісництвом. Відповідно до п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Мінпраці та Мінюсту від 29.07.1993 р. № 58) робота за сумісництвом у трудовій книжці працівника зазначається окремим порядком.

Щорічна відпустка за сумісництвом згідно Закону України від 15.11.1996 р. № 504 «Про відпустки» надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві. Щорічна основна відпустка надається суміснику повної тривалості, тобто не може бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований рік. Сумісник, який працює на тому самому чи іншому підприємстві, має право на отримання компенсації за невикористану відпустку так само, як і основний працівник.    


Якщо тривалість відпустки за місцем роботи за сумісництвом менша, ніж за основним місцем роботи, сумісникам, за їх бажанням, в обов’язковому порядку повинна надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи (ст. 25 Закону України «Про відпустки»). Для цього сумісник має подати за місцем роботи за сумісництвом заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати.

При внутрішньому сумісництві нарахування заробітної плати за час відпустки або компенсації за невикористану відпустку провадиться окремо за основною посадою та окремо за посадою (професією) за сумісництвом відповідно до вимог п.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100.

Слід розрізняти поняття «сумісництво» і «суміщення». Суміщення професій (посад) здійснюється на тому самому підприємстві в основний робочий час у той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи за рахунок збільшення інтенсивності праці та обсягу виконуваної роботи при незмінній тривалості робочого часу. 

При цьому окремий трудовий договір з працівником не укладається, лише видається по підприємству наказ про допущення працівника до роботи за суміщенням. У штатному розписі підприємства ці посади мають бути визначені як окремі штатні одиниці з відповідними посадовими інструкціями.

У табелі обліку робочого часу робота за суміщенням професій (посад) не відображається — для нарахування доплати за суміщення достатньо виданого наказу. Запис у трудову книжку про роботу за суміщенням не вноситься. Працівникові доплачують доплату до посадового окладу згідно зі ст. 105 КЗпП України.

Якщо працівник виконує роботи, що належать до різних посад, трудовий договір укладають за згодою сторін за посадою, яку визначено основною. Основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт проти інших посад.

Тобто робота за суміщенням здійснюється в той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи.

Отже, робота за сумісництвом — це виконання роботи в додатковий час, а суміщення професій (посад) — інтенсивна праця в межах встановленого робочого часу поряд з основною роботою.

Джерело: buhgalter911