Робота за сумісництвом: правила, обмеження та інші тонкощі

Незважаючи на невтішні дані про зниження кількості робочих місць у нашій країні, громадян, які прагнуть підробити за сумісництвом, у тому числі й у інших роботодавців, стає все більше. Що ж таке робота за сумісництвом? Чи всі працівники мають право запросто трудитися додатково? Розбираймося.

Сумісництво: дотримуємось правил

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право укладати разом з основним трудовим договором інші трудові договори з одним або декількома роботодавцями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Робота за такими іншими трудовими договорами у вільний від основної роботи час вважається сумісництвом.

При цьому п. 1 Положення № 43 уточнює, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Тобто працювати на умовах сумісництва працівник може:

— на тому самому підприємстві, що є його основним місцем роботи. Таке сумісництво називають внутрішнім;

— на підприємстві, що не є його основним місцем роботи. Це зовнішнє сумісництво.

Як бачимо, трудове законодавство не тільки не забороняє роботу за сумісництвом, але в деяких випадках навіть рекомендує працювати саме за такою схемою. Наприклад, на невеликому підприємстві (до 50 працівників) функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку ( ч. 2 ст. 15 Закону про охорону праці).

Кількість трудових договорів за сумісництвом, як і сукупна тривалість робочого дня/робочого тижня за ними, не обмежується (див. рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17.02.2010 р. у справі № 22 ц-433/2010).

Інакше кажучи,громадянин може укласти стільки договорів за сумісництвом, скільки захоче.

Робота за сумісництвом: правила, обмеження та інші тонкощі

Незважаючи на невтішні дані про зниження кількості робочих місць у нашій країні, громадян, які прагнуть підробити за сумісництвом, у тому числі й у інших роботодавців, стає все більше. Що ж таке робота за сумісництвом? Чи всі працівники мають право запросто трудитися додатково? Розбираймося.

Сумісництво: дотримуємось правил

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право укладати разом з основним трудовим договором інші трудові договори з одним або декількома роботодавцями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Робота за такими іншими трудовими договорами у вільний від основної роботи час вважається сумісництвом

При цьому п. 1 Положення № 43 уточнює, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Тобто працювати на умовах сумісництва працівник може:

— на тому самому підприємстві, що є його основним місцем роботи. Таке сумісництво називають внутрішнім;

— на підприємстві, що не є його основним місцем роботи. Це зовнішнє сумісництво.

Як бачимо, трудове законодавство не тільки не забороняє роботу за сумісництвом, але в деяких випадках навіть рекомендує працювати саме за такою схемою. Наприклад, на невеликому підприємстві (до 50 працівників) функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку ( ч. 2 ст. 15 Закону про охорону праці).

Кількість трудових договорів за сумісництвом, як і сукупна тривалість робочого дня/робочого тижня за ними, не обмежується (див. рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17.02.2010 р. у справі № 22 ц-433/2010).

Інакше кажучи, громадянин може укласти стільки договорів за сумісництвом, скільки захоче

І бажано, щоб робочий час за ними не збігався. Адже співробітник не може в одну й ту саму одиницю часу виконувати роботу за різними трудовими договорами і отримувати заробітну плату за той самий час у декількох місцях.

Виняток — деякі випадки, коли за працівником на час виконання роботи за сумісництвом гарантовано зберігається середній заробіток за основним місцем роботи (див., наприклад, Положення № 43, ст. 14 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.98 р. № 137/98-ВР).

Проте запам’ятайте: працевлаштуватися за сумісництвом може тільки працівник, в якого є основне місце роботи (тобто місце роботи, де ведуть його трудову книжку). На це звертає увагу й Мінпраці в листі від 13.10.2004 р. № 36-298.

Недотримання цього простого правила може в майбутньому «вилитися» для працівника, зокрема, у проблеми з виплатою лікарняних і нарахуванням індексації.

А от покарати будь-яким чином роботодавця, який працевлаштував за сумісництвом працівника без основного місця роботи, неможливо. Адже він не має права вимагати від працівника, який побажав працювати за сумісництвом, документи, що підтверджують наявність у нього основного місця роботи. Але може попросити їх надати.

Увага! Усе зазначене справедливо тільки в разі, якщо робота за сумісництвом не має обмежень (ст. 21 КЗпП). А обмеження ці бувають:

— обов’язкові (встановлені законодавством);

— факультативні (можуть встановлюватися роботодавцем).

Джерело: info