Звільнення за власним бажанням чи за угодою сторін

Насамперед наведемо формулювання цих видів звільнення у законодавстві. Отже, пункт 1 статті 36 КЗпП як підставу для припинення трудового договору передбачає угоду сторін. Звільнення за власним бажанням прописано у статті 38 КЗпП і визначено як розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Таке звільнення може відбутися:

— на загальних підставах (без поважних причин);

— з поважних причин;

— якщо роботодавець не виконує законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Розглянемо детальніше кожну з підстав, для того щоб визначитися, що краще для роботодавця: звільнення працівника за угодою сторін чи за власним бажанням.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника

 Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП має дві ключові умови:

— може бути розірваний лише договір, укладений на невизначений строк;

— договір розривається виключно з ініціативи працівника.

Працівник, який бажає припинити трудові відносини, повинен попередити роботодавця письмово за два тижні, подавши на його ім’я заяву. Звільнення може відбуватися в такі строки:

— у двотижневий термін;

— у строк, про який просить працівник, за наявності поважних причин;

— звільнення відбуватиметься в останній день відпустки, тому термін може перевищувати два тижні;

— якщо сторони домовилися про звільнення раніше двотижневого терміну, але без поважних причин.

Строки звільнення

Порядок обчислення строків у трудовому праві визначається статтею 2411 КЗпП, якою передбачено, що строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

За наявності в працівника поважних причин він має право просити роботодавця звільнити його в інший строк, а роботодавець зобов’язаний задовольнити його прохання. Строк може бути меншим ніж два тижні або перевищувати двотижневий термін. Перелік поважних причин, зазначених у частині першій статті 38 КЗпП, не є вичерпним. Визначення поважності причин, не згаданих у переліку, віднесено до компетенції роботодавця.Користуйтесь консультацією: 

Тимчасова непрацездатність: можливе звільнення

Згідно зі статтею 38 КЗпП поважними причинами є неможливість продовжувати роботу у зв’язку з:

— переїздом на нове місце проживання;

— переведенням чоловіка/дружини на роботу в іншу місцевість;

— вступом до навчального закладу;

— неможливістю проживання в даній місцевості, що підтверджується медичним висновком;

— вагітністю;

— доглядом за дитиною до досягнення нею 14-річного віку;

— доглядом за дитиною-інвалідом;

— доглядом за хворим членом сім’ї, що підтверджується медичним висновком;

— доглядом за інвалідом І групи;

— виходом на пенсію;

— прийняттям на роботу за конкурсом.

Працівнику достатньо вказати поважні причини в заяві, оскільки законодавством не передбачено надання підтверджуючих документів. Виняток становлять випадки звільнення у зв’язку з неможливістю проживання в даній місцевості та у зв’язку з доглядом за хворим членом сім’ї, які мають підтверджуватися медичним висновком.

Нерідко у своїх консультаціях фахівці зазначають, що поважність причин слід підтверджувати документально в усіх випадках, та наводять перелік рекомендованих документів. На думку автора, така вимога є необов’язковою, і підтвердження потрібне лише тоді, коли в роботодавця виникають сумніви щодо поважності причин. Необхідність подання підтверджуючих документів та їх перелік бажано визначити в колективному договорі.

Згадайте новину: Рівні права і причини для звільнення: подробиці нового Трудового кодексу

Протягом строку попередження про звільнення за власним бажанням на працівника поширюється трудове законодавство, умови трудового договору та правила внутрішнього трудового розпорядку. Працівник має сумлінно ставитися до виконання трудових обов’язків, адже в разі їх невиконання його можна притягнути до дисциплінарної відповідальності та звільнити за ініціативою роботодавця, зокрема, відповідно до пунктів 2, 3 або 4 статті 40 КЗпП.

Відкликання заяви про звільнення

Зверніть увагу, що згідно з частиною другою статті 38 КЗпП, якщо працівник після закінчення строку попередження не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (таким випадком може бути прийняття працівника в порядку переведення з іншого підприємства).

Працівнику надано право змінити свою думку в два способи:

Відкликати заяву про звільнення до закінчення строку попередження (п. 12 Постанови № 9).

Після спливу двотижневого терміну попередження продовжити роботу.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР за бажанням працівника в разі звільнення йому має бути надано відпустку з наступним звільненням. У такому разі днем звільнення буде останній день відпустки. Працівник має право взяти невикористану відпустку, навіть якщо її термін перевищує два тижні. 

Під час відпустки він може відкликати свою заяву про звільнення. А от чи може він це зробити тільки в межах терміну попередження (два тижні) чи в будь-який день відпустки — думки фахівців з цього приводу розходяться. На думку автора, право на відкликання заяви працівник має тільки в межах двотижневого терміну попередження про звільнення. З іншого боку, можна вважати, що термін попередження в цьому випадку становить не два тижні, а весь час відпустки.

Звільнення за статтею 38 КЗпП допускається під час перебування працівника на лікарняному та у відпустці.

Якщо працівник перебуває на лікарняному, його звільняють у строк, зазначений у заяві, а листок непрацездатності підлягає оплаті повністю до відновлення непрацездатності. Під час тимчасової непрацездатності працівник також має право відкликати свою заяву про звільнення, але тільки в межах двотижневого строку з дня подання заяви.

Джерело: protokol