Кто сможет купить себе страховой стаж?

Одна из основных предложенных составляющих пенсионной реформы — уменьшение страхового стажа. Раньше страховой стаж составлял 20 лет и тогда лишь 8% украинцев могли бы претендовать на пенсию. Сейчас речь идет о том, чтобы снизить эту страховую цифру до 15 лет и тогда уже 30% граждан смогут претендовать на государственное пенсионное обеспечение.

При этом будет предоставлена возможность купить себе эти 15 лет страхового стажа. Это смогут осуществить те граждане, которые работают за рубежом. Сумма «выкупа» составляет около 130 тыс. грн: по 704 грн за каждый месяц умножается на 15 лет.

Вообще всех пенсионеров можно разделить на четыре категории. Первая — пенсии по возрасту. Этой категории граждан будет платить Пенсионный фонд. Под данную категорию подпадают вышеупомянутые лица, которых около полторы тысячи человек.

В Министерстве предлагают законодательно прописать, что те, кто претендует на пенсию, не могут одновременно работать. Т.е. или пенсия, или работа.

Второй вид пенсий — по инвалидности. Источником выплат этой категории граждан будет не Пенсионный фонд, а Фонд социального страхования, который начнет работать с апреля этого года.

Из Фонда социального страхования будут финансировать и пенсии по потере кормильца.
К четвертой категории пенсий — по выслуге лет — относят только военнослужащих. Выслуга остается постоянной — 25 лет. Однако, единый социальный взнос с зарплат платится в двойном размере, поскольку у военнослужащих всех категорий достаточно высокий риск получить травмы, увечья. По замыслу авторов пенсионной реформы, до 60 лет пенсию военнослужащие будут получать из Государственного бюджета, после 60-ти — из Пенсионного фонда.

Также в планах предусматривается отмена всех надбавок. Соблюдение данного плана приведет к исчезновению дефицита Пенсионного фонда к 2024 году.

Источники: sud

Юридические нюансы: получение авторских прав

Что является объектом авторского права? Как такое право получить?
Все объекты творчества охраняются Законом Украины «Об авторском праве и смежных правах».

Авторское право возникает в связи с созданием произведения и облечения его в какую-то материальную форму. Поэтому идеи и концепции, витающие в воздухе, не подлежат правовой охране. Как только, например, мелодия, которая звучит в голове у композитора, ложится на ноты, она становится объектом авторского права. В целом, такими объектами являются произведения в области науки, литературы и искусства: литературные, архитектурные и музыкальные произведения, компьютерные программы, базы данных, лекции, фотографии, произведения изобразительного искусства, переводы, субтитры и т.п.

Перечень объектов авторского права нашим законодательством не является исчерпывающим. К нему можно отнести все те произведения, в которых есть определенный творческий труд автора. При этом обязательно должен присутствовать элемент уникальности, который отличает созданное от других. Законодатель не относит к объектам авторского права те произведения, которые используются в каких-либо государственных, административных или иных социальных целях, к примеру, решения судов, приговоры, нормативно-правовые акты.

Конечно, автором считается то лицо, которое указано обычным способом на произведении (например, инициалы фотографа на фотографии или писателя на книге). При этом для приобретения авторских прав регистрация не является обязательной, но получить свидетельство о том, что именно Вам принадлежит то или иное произведение, можно. Для этого посетите Государственный департамент интеллектуальной собственности Украины и подайте заявление о регистрации авторского права, приложив к нему само произведение. В итоге Вы получите свидетельство, в котором будет указано ФИО лица, которому принадлежат права, наименование произведения и дата создания.

Подобная регистрация является своеобразной страховкой для автора, особенно если речь идет о дорогостоящем проекте, ведь в Госдепартаменте интеллектуальной собственности будет храниться соответствующий экземпляр произведения, и в случае необходимости, по запросу суда или других контролирующих органов, его можно предоставить для рассмотрения дела.

Источники: sud

Порушення строків зарахування податків і зборів - хто винен (банк чи платник)?

Оприлюднено текст листа ДФСУ, у якому податківці надали роз'яснення щодо відповідальності платників податків за порушення строків зарахування податків і зборів до бюджетів у зв’язку зі збоями в роботі фінустанов.

Про появу листа ДФСУ від 24.01.2017 р. №1575/7/99-99-12-03 ще 26 січня повідомили тернопільські податківці, про що коротко ми писали тут>> Проте сам текст цього листа оприлюднений лише сьогодні. Тож розглянемо його ще раз і уже докладніше.

У листі №1575/7/99-99-12-03 податківці звертають увагу, що згідно з п. 8.1 Закону №2346 банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Статтею 32 Закону №2346 встановлено відповідальність банків у вигляді пені перед платником та отримувачем за порушення банком строків виконання доручень клієнтів.

Крім того, п. 129.6 ПКУ також передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у СЕА ПДВ, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених ПКУ.

Крім того, він також несе іншу відповідальність, встановлену ПКУ, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Поряд з цим, згідно п. 129.7 ПКУ визначено, що не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання НБУ економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

Отже, на думку ДФСУ, саме банк несе відповідальність за своєчасне виконання платіжних доручень клієнтів на перерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів.

Наявність податкової інформації щодо несвоєчасного виконання платіжних доручень банківською установою може бути підставою для проведення відповідних заходів податкового контролю органами ДФС.

Тобто, якщо при достатній кількості грошових коштів на банківському рахунку, відкритому в фінустанові, в якій введено тимчасову адміністрацію і рух по поточних рахунках призупинено на невизначений термін, підприємство не може ними скористатися для сплати податків і зборів, платнику податків необхідно надати контролюючому органу підтверджуючі документи, що вказані обставини щодо неперерахування податків і зборів до бюджету виникли з вини банку. Такими документами, зокрема (але не виключно), можуть бути листи-звернення до адміністрації банку з проханням перерахувати податки, платіжні доручення оформлені в паперовому вигляді тощо.

Водночас, податківці зауважують, що податковий борг платника податків, який виник з вини банку, залишається за таким платником і підлягає перерахуванню ним до бюджету.

Тобто, незважаючи на причину несплати ПЗ, зокрема, у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів на переказ коштів, платник податків не звільняється від обов’язку сплатити основну суму податкового зобов’язання або податкового боргу, а податковий орган, відповідно, від стягнення такого податкового боргу та/або від зарахування платежів, здійснених через установи інших банків, у погашення ПЗ та податкового боргу.

Відповідно до п. 87.1 ПКУ джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг) майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Джерело: dtkt

За неповне оприбутковування готівкових коштів - штраф

Якщо готівка проведена через РРО, зроблений відповідний запис у касовій книзі у день надходження готівки, однак не проведена у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків, Нацбанк вважа, що такий випадок може кваліфікуватися як неповне оприбуткування.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Якщо готівка проведена через РРО, зроблений відповідний запис у касовій книзі у день надходження готівки, однак не проведена у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків, Нацбанк вважає, що такий випадок може кваліфікуватися як неповне оприбуткування.

Щоправда, у Положенні №637 терміна "неповне оприбуткування" не передбачено. Проте ст. 1 Указу №436/95 передбачено штрафну санкцію за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування суб'єктами господарювання у касах готівки.

Водночас Нацбанк роз'яснив, які кошти не вважаються понадлімітними. Так, на думку регулятора, не вважаються понадлімітними кошти:

- в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства;

- що надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

Джерело: dtkt

Рада упростила вступление в наследство

Родственников второй очереди наследования освободили от налога.
Верховная Рада Украины приняла во втором чтении законопроект №0940 "О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины относительно налогообложения наследства и уточнения некоторых положений".

"За" проголосовали 278 нардепов при минимально необходимых 226 голосах.
Документ упрощает процедуру оформления наследства для родственников умершего. Так, нулевой налог на наследство теперь устанавливается не только для наследников первой степени родства, но и второй степени. Пока закон не вступил в силу, родные братья и сестры, бабушки и дедушки, как со стороны отца, так и со стороны матери, и внуки платят по 5% налога за оформление наследства.

"Наиболее остро эта проблема возникает при оформлении наследства в сельской местности, где уплата налога за получение имущества по наследству и плата за проведение оценки имущества составляет в разы больше, чем реальная стоимость такого имущества", – отмечается в пояснительной записке.

Кроме того, для наследников второй степени родства не будет проводиться налоговая оценка наследуемого имущества.

Также закон уточняет порядок налогообложения подарков. Дарение родственникам первой степени родства также не облагается налогом.

Источник: segodnya

Обчислення середньооблікової кількості штатних працівників - на прикладах від Мінсоцполітики

Мінсоцполітики на прикладах пояснило, як правильно обчислити середньооблікову кількість штатних працівників у різних випадках.

Як відомо, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізосіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця.

Роботодавці повинні самостійно розраховувати кількість робочих місць відповідно до нормативу. Це просто зробити, якщо в роботодавця працює до 25 осіб. Якщо ж більше, доведеться спочатку визначити середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу.

Як це зробити - на прикладах розповіли фахівці Мінсоцполітики у листі від 04.05.2016 р. №108/19/71-16.

Також Мінсоцполітики завертає увагу, що згідно з п. 3.2.2 Інструкції №286, при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені в пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або у відпустці для догляду за дитиною, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку.

Джерело: dtkt

Нельзя одновременно предъявить виндикационный и негаторный иск

Положения части первой статьи 216 ГК не могут применяться в качестве основания иска о возврате переданного во исполнение недействительной сделки имущества, которое было отчуждено третьему лицу. Не подлежат удовлетворению иски собственников имущества о признании недействительными последующих сделок по отчуждению этого имущества, совершенных после недействительной сделки.

Положения статьи 388 ГК могут применяться в качестве основания иска о возврате имущества от добросовестного приобретателя, если имущество выбыло из владения собственника или лица, которому он передал имущество, не по их воле другим путем, и было отчуждено третьему лицу при условии, что между собственником и владельцем имущества не существует никаких юридических отношений.

Таким образом, одновременное предъявление виндикационного иска об истребовании имущества из чужого незаконного владения (иска собственника, лишенного владения имуществом, об истребовании имущества от его владельца) и негаторного иска о признании сделки недействительной по применению реституции (иска о защите права от нарушений, а не связанных с лишением владения), то есть одновременное применение статей 216 и 338 ГК [скорее всего, имеется в виду статья 388 ГК - ред.], является ошибочным, поскольку виндикационный и негаторный иски считаются взаимоисключающими.

Кроме того, права лица, считающего себя собственником имущества, подлежат защите путем удовлетворения иска к владельцу с использованием правового механизма, установленного статьей 1212 ГК, в случае наличия правовых отношений вещественно-правового характера непосредственно между владельцем и владельцем имущества.

Такой способ защиты возможен путем применения кондикционного иска, если для этого есть основания, предусмотренные статьей 1212 ГК, которые дают право истребовать у приобретателя имущество.

Такая правовая позиция была высказана Верховным Судом Украины при рассмотрении дела № 6-2723цс16 по иску покупателя к продавцу (у которого право собственности на помещение возникло на оснвании решении суда, впоследствии отмененного), третье лицо - «Регион-банк» о признании недействительным договора купли-продажи недвижимого имущества и по встречному иску продавца к покупателю, «Регион-банку» о признании недействительным договора ипотеки и договоров о внесении изменений в него, отмене государственной регистрации права собственности, обновления государственной регистрации права собственности на недвижимое имущество, истребовании имущества из чужого незаконного владения.

ВСУ оставил в силе решение апелляционной инстанции, которым отказано в удовлетворении иска и встречного иска, исходя из того, что продавец добровольно и по собственной воле совершил отчуждение нежилых помещений на основании договора купли-продажи от 6 марта 2008 и получил деньги за отчужденное имущество, а потому отсутствуют основания защищать его права путем истребования недвижимого имущества у «Регион-банка» на основании статей 388 и 1212 ГК. В свою очередь покупатель совершил свое право собственности в полном объеме без какого-либо материального ущерба для себя. Поскольку покупатель не является собственником спорного имущества, то он потерял право требования и, как следствие, и право на судебную защиту.

Напомним, такая правовая позиция о невозмодности одновременного применения статей 216 и 388 ГК была изложена при пересмотре дела № 6-2407цс15.

Джерело: dtkt

В Україні накладено перший штраф в розмірі 320 тис. грн

Роботодавець перешкоджав перевірці. Результат — штраф у 100-кратному розмірі мінімальної заробітної плати (320 тис. грн).

Тільки нещодавно Міністр соціальної політики Андрій Рева повідомляв, що на сьогодні не накладено жодного штрафу 320 тисяч гривень. Крім того, Держпраці було направлено відповідне доручення щодо застосування приписів замість штрафних санкцій у разі виявлення порушень та про необхідність інформаційної і роз’яснювальної роботи з роботодавцями. 

А тим часом... Держпраці в Івано-Франківській області наклало перший штраф у розмірі 320 тис. грн за перешкоджання перевірці з питань оформлення трудових відносин.

Як повідомляє прес-служба Держпраці, інспекторами області була проведена планова перевірка одного із підприємств щодо дотримання норм законодавства з питань охорони праці та трудового законодавства. Встановлено, що в порушення вимог статті 24 КЗпП трудові відносини з усіма працівниками не були належним чином оформлені: на вимогу інспекторів не надано для перевірки відповідних договорів чи наказів керівника.

Згідно з наданою ДФС інформацією у 2016 році в товаристві працювало 37 осіб за цивільно-правовими договорами та 16 осіб − за трудовими договорами.

Інспекторами було складено акт про перешкоджання контролюючому органу у проведенні перевірки.

Відповідно до ст. 265 КЗпП  за недопущення до проведення перевірки з питань оформлення трудових відносин юридичні особи несуть відповідальність у вигляді штрафу у стократному розмірі мінімальної заробітної плати – 320 тисяч гривень. Також складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 188-6 КУпАП.

Джерело: dtkt

Отримання трудової книжки при звільненні: консультують юристи

Працівник звільнений з роботи у день звільнення не отримав трудову книжку і не повідомляє про своє місцезнаходження. Чи можна в такому випадку надіслати трудову книжку з рекомендованим повідомленням про вручення зазначеного документу?

Відповідно до абзацу другого пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. N 58 , пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Пунктом 4.2 Інструкції встановлено, у разі відсутності працівника на роботі в день звільнення власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

У випадку неотримання працівником трудової книжки з причини його відсутності на роботі у день звільнення та нез’явлення за трудовою книжкою після вручення йому поштового повідомлення, рекомендоване повідомлення де вказано про необхідність отримання трудової книжки, буде документальним підтвердженням факту нез’явлення за трудовою книжкою у можливих спірних ситуаціях які виникають між працівником і власником.

Пункту 6.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудові книжки, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку незатребувані трудові книжки зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Таким чином, для уникнення спірних питань з працівником який звільнився, рекомендуємо вияснити причину відсутності працівника на роботі (наявність поважних причин) у день звільнення та вручити йому трудову книжку.

Джерело: jurist

Чи мають право "неприбутківці" укладати цивільно-правові договори

Податківці розповіли, чи можуть неприбуткові організації укладати договори цивільно-правового характеру з фізособами, засновниками, працівниками та членами таких неприбуткових організацій.

ДФСУ №2114/6/99-99-15-02-02-15 нагадують, що обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (пп. 133.4.2 ПКУ).

Тобто доходи (прибутки), отримані неприбутковою організацією від будь якої діяльності, мають використовуватись виключно на реалізацію своєї статутної діяльності без розподілу таких доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування ЄСВ), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.

Отже, враховуючи зміни, внесені Законом №1667, не вважаються розподілом доходу (прибутків) виплати неприбуткової організації на користь засновників (учасників), працівників, членів такої організації (у т.ч. на підставі цивільно-правового договору), якщо такі витрати є фінансуванням видатків на своє утримання, реалізацію мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами такої неприбуткової організації.
У разі недотримання вимог п. 133.4 ПКУ неприбуткова організація зобов’язана:

- подати у строк, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період з початку року (або з початку визнання організації неприбутковою, якщо таке визнання відбулося пізніше) по останній день місяця, в якому вчинено таке порушення,

- зазначити і сплатити суму самостійно нарахованого ПЗ з податку на прибуток.
Податкове зобов’язання розраховується виходячи із суми операції (операцій) нецільового використання активів. Така неприбуткова організація виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій та вважається платником податку на прибуток для цілей оподаткування з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення.

За період з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення, по 31 грудня податкового (звітного) року така неприбуткова організація зобов’язана: щокварталу подавати до контролюючого органу декларацію з податку на прибуток (з наростаючим підсумком), сплачувати податок у строк, визначений для квартального періоду; подавати фінансову звітність у порядку, встановленому для платників податку на прибуток.

З наступного податкового (звітного) року така неприбуткова організація подає декларацію з податку на прибуток і фінансову звітність та сплачує податок на прибуток у порядку, встановленому для платників податку на прибуток.

Джерело: jurist

Облік платників податків та реєстрація платників ПДВ - є зміни!

Внесено зміни до Порядку обліку платників податків і зборів та Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість.

Порядку обліку платників податків і зборів;
Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість.

Наказ набере чинності через 30 днів з дня його офіційного опублікування. Готується до друку в "Офіційному віснику України" №14 (17.02.2017). В такому випадку зміни наберуть чинності з 19 березня 2017 р.

ДФСУ доручено протягом місяця з дня набрання чинності цим наказом забезпечити внесення до інформації про об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, поданої платниками податків до дати набрання чинності цим наказом ідентифікаторів об'єктів оподаткування, які є унікальними серед об'єктів оподаткування платника податків.

Платники податків можуть переглянути інформацію про об'єкти оподаткування, у тому числі про ідентифікатор об'єкта оподаткування, присвоєний ДФС, в приватній частині Електронного кабінету платника.

У разі необхідності зміни ідентифікатора об'єкта оподаткування платник податків може подати до контролюючого органу зміни про об'єкт оподаткування шляхом подання повідомлення за формою №20-ОПП. Інформація щодо такого об'єкта оподаткування подається двома рядками, а саме:

в одному рядку зазначається інформація про закриття об'єкта оподаткування,
у другому - оновлена інформація про об'єкт оподаткування.

З дня набрання чинності цим наказом втрачають чинність такі документи:

1) повідомлення про включення платника податків до категорії платників окремих податків за формою №16-ОПП;

2) довідки про взяття на облік платника податків за формою №4-ОПП (крім тих, що були видані платникам податків, відомості щодо яких не підлягають включенню до ЄДР, а саме відокремленим підрозділам іноземних компаній, організацій, у тому числі постійним представництвам нерезидентів, уповноваженим особам договорів про спільну діяльність на території України без створення юрособи, управителям майна, інвесторам (операторам) за угодами про розподіл продукції, виконавцям проектів (програм) міжнародної технічної допомоги, дипломатичним місіям, військовим частинам та фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність).

Довідки за формою №4-ОПП, що були видані платникам податків, відомості щодо яких не підлягають включенню до ЄДР, застосовуються як довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, за формою №34-ОПП до моменту виникнення змін у даних платника податку, що вказуються у такій довідці.

Джерело: jurist

Звільнення за угодою сторін: чи може роботодавець відмовити?

Роботодавець не погоджується на припинення трудових відносин за угодою сторін. Як бути працівникові в такому випадку, - пояснюють у Держпраці

Як відомо, пунктом 1 ст. 36 КЗпП передбачена підстава для припинення трудового договору за згодою сторін. 

Держпраці у Дніпропетровській області наголошує, що припинення трудових відносин за цією підставою можливо тільки у разі наявності згоди як працівника, так і роботодавця. Таким чином, роботодавець може не погодитися на припинення трудових відносин за цією підставою.

У разі, якщо працівник не бажає продовжувати трудові відносини, а роботодавець заперечує щодо їх припинення за згодою сторін, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП.

Джерело: jurist

Суд повинен самостійно припиняти поручительство в разі пропуску кредитором строку вимоги

Існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, четвертої статті 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в Постанові № 6-2662цс15 від 20.04.2016 виходять з такого.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

Суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором.

Загалом це свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов’язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов’язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов’язання).

Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов’язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Крім того, обов’язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов’язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Розглянувши справу № 6-2662цс15, Суд роз’яснив, що термін, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК, є преклюзівних (який припиняє), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки.

У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей термін не можна відновити, зупинити або перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про термін, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Якщо поручитель за межами терміну помилково виконає уже фактично неіснуюче зобов’язання, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Закінчення строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК, призводить до припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмови кредитору в позові при зверненні до суду.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Джерело: jurist

Новели державної реєстрації прав на нерухоме майно

Вступили в силу Зміни щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності.

Ці зміни направлені забезпечити  захист прав власності, економічних інтересів громадян та інвесторів, а також зменшуються ризики незаконного заволодіння майном.

Важливим нововведенням є те, що державний реєстратор повинен повідомити власнику нерухомості про отримання заяви на проведення реєстрації об’єкта нерухомості, щодо якої подано заяву про проведення такої процедури. Це дасть можливість власнику об’єкта оперативно відреагувати на факт проведення реєстраційних дій з його майном. Мін’юст планує проводити таке оприлюднення за допомогою СМС.

Власник об’єкта нерухомого майна тепер може звернутися з заявою про заборону вчинення реєстраційних дій у Державному реєстрі терміном на 10 днів. Така необхідність виникає у власників майна при виникненні різних судових суперечок. Раніше заборонити реєстраційні дії можна було тільки в судовому порядку.

Також змінилися терміни проведення реєстрації прав на нерухомість.
Так, право власності та інші речові права (крім іпотеки) можна зареєструвати протягом 5 робочих днів, обтяження, іпотеки прав — протягом 2 робочих днів.

Внести зміни в записи Державного реєстру прав, отримати інформацію з Державного реєстру прав у паперовій формі можна буде протягом 1 робочого дня.

Призупинення державної реєстрації прав, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, внесення запису про скасування рішення державного реєстратора повинно бути оформлено тепер протягом 2 годин.

Збільшено терміни для оскарження дій державного реєстратора — з 30 до 60 днів. До Кримінального кодексу України внесено норму про кримінальну відповідальність як державних реєстраторів, так і громадян, які здійснюють неправомірні дії в сфері реєстрації прав на нерухомість, — підробка документів, зловживання службовим становищем і т.п.

Раніше цієї норми не було.
Зміни торкнулися і реєстрації бізнесу: новий закон скасував раніше діючий принцип екстериторіальності реєстрації. Тепер державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці.

Винятком є реєстрація на підставі документів, поданих в електронному вигляді. В такому випадку реєстрація проводиться незалежно від місця знаходження юридичної або фізичної особи в межах України.

Також при проведенні державної реєстрації змін про юридичну особу нові норми закону зобов’язують нотаріально завіряти дійсність підпису, яка вказана на рішенні уповноваженого органу управління юридичної особи — засновника (уповноваженої особи) або голови та секретаря загальних зборів. Крім того, тепер необхідно нотаріально завіряти дійсність підпису на установчому документі, акті передачі та розподільчому балансі юридичної особи, заяві про вихід з товариства. Раніше такої норми в законі також не було.

Джерело: jurist

Чи можливо витребувати майно від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень?

Як адвокату мені за родом діяльності часто доводиться стикатися з пробілами, неузгодженістю, неясністю вітчизняного законодавства. Це і не дивно. Навіть Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, стороною в яких виступає Україна, традиційно вказує на неякісність вітчизняного законодавства та його невідповідність міжнародним стандартам (наприклад, рішення від 5 липня 2012 року по справі «Головань проти України»). Тому різне, часом повністю протилежне, застосування одних і тих же правових норм у різних випадках вже не дуже дивує.

Змушує замислитися інше - непередбачуване застосування правових норм, для яких, здавалося б, існує єдине загальноприйняте тлумачення.

Наприклад, які можуть бути підводні камені в застосуванні положень частини 2 статті 388 Цивільного кодексу (ЦК) України, згідно з якою майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень?

Все ж просто - ні за яких обставин не може бути витребувано майно, придбане, наприклад, на публічних торгах. Крапка.

Ось і в науково-практичному коментарі ЦК України під редакцією А.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця (2008 рік) говориться про те, що ця норма спрямована фактично на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який придбав у такому порядку майно, а отже, не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов.

Про це йдеться і в іншому науково-практичному коментарі до ЦК України під загальною редакцією Е.А. Харитонова, А.І. Харітонової, Н.Ю. Голубєвої (2007 рік), в якому вказується, що у разі, якщо річ була придбана добросовісним оплатним власником у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то у нього не можна витребувати річ навіть у тих випадках, коли річ була загублена власником або викрадена у нього, вибула з володіння власника за інших обставин не з його волі.

Але на практиці все виявляється інакше.
Так, у разі визнання судом дій державного виконавця неправомірними, або торгів недійсними, або встановлення порушень Закону України «Про виконавче провадження», або наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна» зникає сама законність підстави набуття майна.

На даний момент, згідно з положеннями статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України та статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, в результаті прийняття Верховним Судом України постанови від 3 жовтня 2011 року па справі № 3-98гс11 обов'язковою для всіх судів є позиція, відповідно до якої в разі визнання судом прилюдних торгів з реалізації майна на виконання судового рішення проведеними з порушенням встановленого законом порядку переможець прилюдних торгів не є добросовісним набувачем цього майна на публічних торгах, а тому до нього не можуть бути застосовані приписи частини 2 статті 388 ЦК України.

Більше того, встановивши пряму залежність наявності статусу добросовісного набувача від дотримання вимог закону при виконанні судових рішень та вказавши на можливість визнання прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна проведеними з порушенням встановленого законом порядку, суди не стали себе обмежувати і розвинули зазначену позицію, поширивши на результат таких торгів правовий режим угоди.

Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду України (ВСУ), «виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на публічних торгах, яка полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, і враховуючи особливості, передбачені законодавством про проведення публічних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення публічних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є угодою» (постанова ВСУ від 24 жовтня 2012 року по справі № 6-116цс12).

На доповнення варто відзначити, що «є угодою (договором купівлі-продажу) результат публічних торгів, на яких реалізовано майно, оформлений у вигляді протоколу про проведення публічних торгів із зазначенням сторін такого договору - організатора торгів як продавця і переможця торгів як покупця, а також його істотних умов - предмета договору і покупної ціни.

Оскільки ця угода є договором, зацікавлена особа має право оскаржити його на підставах, передбачених законом. Згідно частини 1 статті 215 і частини 1 статті 203 ЦК України, договір купівлі-продажу, укладений за результатами публічних торгів, може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи в разі порушення правил їх проведення, яке вплинуло на результат торгів» (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) від 1 лютого 2012 року по справі № 6-33530св11).

Адвокати з нерухомості сходяться на думці, що внаслідок поширення на результати публічних торгів правового регулювання угод, можливість повернення майна від його нового власника стала більш ніж реальною.

Одним з механізмів такого повернення є, наприклад, застосування двосторонньої реституції як загального наслідку визнання договору недійсним. Про це прямо зазначається в ухвалі ВССУ від 19 вересня 2012 року по справі № 6-3142св12: «Попри те, що норми частини 2 статті 388 ЦК України не передбачають права власника витребувати шляхом віндикації майно, що реалізовується в порядку, встановленому для виконання судового рішення, не є перешкодою для повернення сторін договору - організатора прилюдних торгів та їх переможця у первісний стан шляхом реституції за позовом власника за наявності передбачених законом підстав для визнання цього договору недійсним», що відповідає положенням частини 3 статті 215 і статті 216 ЦК України.

Також в певних випадках варіантом для повернення майна може послужити подача віндикаційного позову. І навіть при подальшому відчуженні майна, проданого з порушенням порядку, встановленого для виконання судових рішень, таке майно можна повернути від остаточного в ланцюзі угод набувача.

Так, витребування майна на підставі частини 1 статті 388 ЦК України можливо і в тому випадку, коли угоди, за якими набувач набув право власності на майно, що не визнані недійсними і коли фактичний власник майна є добросовісним набувачем. Сумлінне придбання, відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, можливо і тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація) (ухвала ВССУ від 25 квітня 2012 року з справі № 6-1405св12).

Викладені вище правові позиції в рівній мірі стосуються і господарських відносин, враховуючи відповідну практику Вищого господарського суду України (ВГСУ), наприклад, постанову ВГСУ від 16 листопада 2011 року по справі № 51/232, постанову ВГСУ від 13 січня 2011 року по справі № 5002 -23/3086-2010 і т.д.

Таким чином, очевидно, суди тлумачать положення частини 2 статті 388 ЦК України як заборона на витребування тільки того майна, продаж якого було проведено у чіткій відповідності до законодавства України, тобто при повному дотриманні порядку, встановленого для виконання судових рішень.

У зв'язку з цим шляхом встановлення порушень закону при виконанні судових рішень та застосування до результатів публічних торгів правового регулювання угод, суди надали повноцінні механізми повернення майна від нового набувача, наприклад, шляхом визнання прилюдних торгів недійсними та застосування двосторонньої реституції, а також шляхом задоволення віндикаційний вимог.

Незважаючи на те що вказане вище тлумачення і відповідне правозастосування вносить деяку нестабільність і непередбачуваність у цивільний і господарський оборот, на мій погляд, воно є одним з найяскравіших прикладів здатності права змінюватися і відповідати постійно розвиваючимся суспільним відносинам.

Завдяки встановленню залежності наявності статусу добросовісного набувача від правомірності процедур по виконанню судового рішення первинний власник і інші зацікавлені особи отримали дієвий механізм захисту своїх прав і законних інтересів в суді від підчас недобросовісних, а іноді і незаконних дій органів виконавчої служби України, торгуючих організацій та подальших набувачів майна.

До зазначеної правової позиції судів можна ставитися по-різному, однак, виходячи з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, можна сміливо стверджувати, що, незважаючи на, здавалося б, чіткі і однозначні законодавчі приписи, існують повністю законні способи повернення майна, набутого в порядку виконання судових рішень, від добросовісного набувача.

Джерело: jurist

Поділ майна подружжя шляхом виділення його в натурі та припинення спільної власності

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ 01 лютого 2017 року розглядаючи справу № 541/642/13-ц про поділ майна подружжя скасував рішення попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

При цьому, суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно ст. 69 СК України  кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об’єктом спільної сумісної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об’єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

 Тобто, при наявності такої кількості об’єктів спільного неподільного майна, суд повинен  справедливо присудити частину об’єктів  майна одному з подружжя, частину – іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям. 

Також, заслуговує на повагу той факт, що суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що в силу наданих чинним ЦПК України повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, не надавши їм жодної оцінки та не вмотивувавши відмову відхилення апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції в указаній частині.

Джерело: jurist

Хто захищений від донарахувань за результатами податкової перевірки?

Податкові перевірки - невід'ємна частина бізнесу. Юридична грамотність та обізнаність в нормах чинного законодавства допоможе вибрати і реалізувати ефективний алгоритм дій при взаєминах з податковими органами.

Однак що робити, якщо «буква» закону є неоднозначною, не відповідає принципам права, а судова практика наповнена протиріччями? Питання не нове, але актуальне і сьогодні.

Перевірка для контрагента
Нерідкі ситуації, коли податковий орган здійснює перевірку підприємства на підставі постанови слідчого (прокурора, судді, слідчого судді) з причини того, що ваш контрагент або контрагент вашого контрагента підозрюється, наприклад, у здійсненні фіктивної господарської діяльності, за фактом чого відкрито кримінальне провадження. У такому випадку в наказі про призначення перевірки йде посилання на підпункт 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу (ПК) України.

До внесення змін до пункту 86.9 статті 86 ПК України така ситуація була досить звичайною і однозначною. Податкові органи всупереч застереженням законодавства і Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2012 року з справі № К/9991/64526/12 виносили податкові повідомлення-рішення, якими збільшували податкові зобов'язання. Звичайно, відповідного рішення в рамках кримінального провадження прийнято не було, і такі результати перевірки успішно оскаржувалися в судах.

Але, як це часто буває, законодавець, переслідуючи «шляхетні» цілі, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів», який набрав чинності 1 січня 2013 року, вніс зміни до пункту 86.9 статті 86 ПК України. А саме: спробував конкретизувати коло осіб, на яких поширюється правило про неможливість винесення податкових повідомлень-рішень до набрання законної сили рішення суду в кримінальному процесі. Тобто тепер така норма діє лише для осіб, щодо яких відкрито кримінальне провадження. Контрагенти ж підприємства, щодо якого відкрито кримінальне провадження, залишилися без «протекції» пункту 86.9 статті 86 ПК України.

Однак, конкретизуючи коло осіб, на яких поширюється дія пункту 86.9 статті 86 ПК України, законодавець невдало використав законотворчу техніку, що в результаті призвело до юридичної невизначеності і колізій. Відповідно, при дослівному прочитанні пункту 86.9 статті 86 ПК України відсутня однозначність у розумінні положень цієї норми. Але навіть якщо керуватися «духом закону», то положення зміненої норми не узгоджуються з конституційними принципами, зокрема з принципом презумпції невинуватості.

За законом
Не все так погано, як здається. Насамперед трохи здорового глузду, як у загальному праві. Податкові норми не є нормами прямої дії, на відміну від положень Конституції. У статті 62 Конституції України закріплено принцип презумпції невинності. Це означає, що до набрання законної сили обвинувальним вироком щодо посадових осіб вашого «сумнівного» контрагента «натяки» податкової про фіктивність є голослівними. У тому числі це поширюється і на пояснення керівників, співробітників такого підприємства.

До аналогічної думки прийшов і Окружний адміністративний суд м. Києва у справі № 826/9247/13-а в постанові від 18 липня 2013 року. Суд вказав, що такі обставини не мають заздалегідь встановленого і доведеного характеру, тобто не є юридичними фактами. Більше того, адміністративний суд не може визначати статус і давати оцінку матеріалам кримінального провадження.

Другий важливий момент, зазначений у постанові: суд не взяв до уваги висновок спеціаліста про підробку підписів на первинних документах. Суд послався на норму пункту 83.1 статті 83 ПК України, де визначено, що висновки фахівця на відміну від експертних висновків не є підставою для висновків перевірки.

Дрібні деталі
При проведенні такої перевірки не буде зайвим переконатися в існуванні самої постанови. У разі її відсутності або ненадання разом з матеріалами справи суд скасує податкові повідомлення -рішення. Власне, Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 12 березня 2013 року по справі № 826/249/13-а скасував результати перевірки, мотивуючи тим, що «в ході розгляду справи відповідач не надав до суду доказів наявності постанови уповноваженого органу (особи) про призначення позапланової документальної перевірки».

Юридична невизначеність нової редакції пункту 86.9 статті 86 ПК України призвела до неоднозначності і суперечливості судової практики.

Наприклад, Одеський окружний адміністративний суд у постанові від 5 червня 2013 (справа № 815/3475/13-а) при оскарженні податкових повідомлень-рішень, винесених 9 квітня 2013 (після внесення змін до ПК України), відмовив платнику податків у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що податковий орган не обмежений вимогами пункту 86.9 статті 86 податкового кодексу України щодо винесення податкового повідомлення-рішення тільки після судового рішення у кримінальній справі, оскільки кримінальне провадження порушено не відносно посадових осіб платника податків.

У той же час мають місце протилежні рішення судів першої та апеляційної інстанцій в аналогічних спорах.

Зокрема, Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 серпня 2013 року по справі № 815/3604/13-а скасував постанову суду першої інстанції і визнав незаконними податкові повідомлення-рішення, які були винесені 28 лютого 2013 (після внесення змін до пункту 86.9 статті 86 ПК України). Апеляційний суд зазначив, що прийняття податкової спірних рішень є протиправним, оскільки відсутній остаточне рішення в межах кримінального провадження щодо предмета перевірки.

Сумський окружний адміністративний суд задовольнив вимоги платника податків та скасував податкове повідомлення-рішення постановою від 27 серпня 2013 (справа № 818/6661/13-a). Аналогічна позиція підтримана і в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року по справі № 808/2593/13-а, а саме: суд вказав, що податкове повідомлення-рішення від 6 лютого 2013 прийнято відповідачем всупереч приписам пункту 86.9 статті 86 податкового кодексу України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Зважаючи на той факт, що термін на оскарження результатів податкової перевірки становить 1095 днів, в майбутньому очікується наплив позовів про оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених після внесення змін до ПК України. Сьогодні можна констатувати неоднозначність судової практики та нівелювання конституційного принципу презумпції невинності.

Джерело: jurist

Як захистити угоду від визнання її нікчемною?

Мабуть з перших днів свого існування, податкова служба взяла на озброєння такий спосіб поповнення бюджету, як оголошення господарських угод нікчемними і недійсними, в результаті чого податковий кредит з ПДВ або витрати з податку на прибуток податківцями не визнаються, що в свою чергу тягне донарахування та накладення штрафних санкцій. Триває подібна практика і в даний час.

Перевірка контрагентів
Як правило, висновки податкового органу про нікчемність угод базуються на актах перевірки контрагентів, якими встановлено відсутність підприємства за своїм офіційним місцезнаходженням; протоколах допиту свідків - керівника та / або засновника, головного бухгалтера контрагента, який дав пояснення, що «я не я, і хата не моя»; висновках експертизи, згідно з якими первинні бухгалтерські документи не підписувалися тими чи іншими особами; відсутності необхідних умов для здійснення господарських операцій і т.п.

Що ж до норм, на які посилається податковий орган, то складається враження, що будь-яке положення закону, що містить слова «нікчемний» і «недійсний», автоматично потрапляє в акт перевірки.

Однак такі доводи податківців, згідно частини 1, частини 3 статті 215 Цивільного кодексу (ЦК) України, можуть бути лише підставою для визнання угод недійсними в судовому порядку. Крім того, такі посилання не вказують на нікчемність угоди, оскільки відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України нікчемною є угода, недійсність якої встановлена законом, а недотримання передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог стосується недійсності оспорюваних угод, тобто тих, недійсність яких прямо не встановлена законом, а підлягає визнанню судом. У разі відсутності відповідних судових рішень посилання податкової служби на недійсність і фіктивність угод є необґрунтованими.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 1 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 роз'яснив, що для з'ясування обставин реальності здійснення господарської операції судам необхідно ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, які викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Оскарження акту
За таких обставин платнику податків при оскарженні податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі акта перевірки, в основу якого покладено висновки про нікчемність угоди, потрібно запастися не тільки терпінням, але і потужною доказовою базою. Перш за все слід бути готовим до того, що адміністративний суд насамперед перевірятиме факт використання в господарській діяльності отриманого товару (послуги) або наявність доказів його подальшої реалізації. Як показує практика, суд не обмежується дослідженням первинних бухгалтерських документів (видаткових накладних, накладних на внутрішнє переміщення товару, товарно-транспортних накладних тощо) і може направити відповідні запити контрагентам щодо реальності господарських операцій.

Все частіше адміністративні суди при встановленні істини здійснюють виклик до суду як свідків керівників контрагентів, а також осіб, протоколи допиту яких фігурували в актах перевірки. Зазвичай зазначені свідки в силу загроз і побоювань податкових наслідків не з'являються на судові засідання. Тут суд йде двома шляхами: перший - залишає все як є, другий - організовує привід свідка правоохоронними органами та все ж отримує певні свідчення.

При другому варіанті в разі, якщо такі свідчення суперечать позиції платника податків, то завдання його представника полягає в спростуванні таких свідчень. При цьому слід підкреслити, що відомості про таких осіб внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тому не повинні ставитися під сумнів, а значить, платник податків не міг знати про можливе недобросовісний характер дій його контрагентів.

Необхідно також відзначити, що і практика Європейського суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» свідчить про те, що платник податків не може бути позбавлений права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що він був притягнутий до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

При цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, скоєні його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав» проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03).

Що стосується спростування висновків почеркознавчих експертиз, за якими первинні бухгалтерські документи не підписувалися тими чи іншими особами, то в даному випадку слід ретельно вивчити документи, які були предметом експертного дослідження. Як показує практика, переважно експертом не досліджуються спірні договори і документи або досліджуються, але частково. Зазначене дає можливість виключити з доказової бази податкового органу такі експертні висновки.

Фіскальний шаблон
Ну і звичайно, при винесенні висновків про нікчемність угоди податковий орган просто не може не вказати на відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо Ця фраза є настільки обов'язковою, що складно зустріти хоча б один акт перевірки без неї. Більше того, бувають акти, у вступній частині яких перераховані активи платника податків, а нижче - висновок про їх відсутність.

Зрозуміло, що в даному випадку необхідно надавати суду документи на підтвердження наявності таких ресурсів. У той же час ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообігу: відповідні дилери, субдилери, посередники.

І наостанок , якщо війна з податкової виграна - це ще не привід зітхнути з полегшенням, адже через певний проміжок часу податковий орган звернеться до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Аналіз судової практики показує, що в основному в якості нововиявлених обставин виступає вирок суду щодо посадових осіб контрагента.

Однак найчастіше податківці надають судове рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, безпідставно ототожнюючи його з вироком. Такі дії податкової суперечать постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, згідно з яким доказом провини може бути вирок суду, винесений у кримінальній справі, за фактом знищення, пошкодження майна, незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, при перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами слід перевірити їх на відповідність статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, чи мали місце такі суттєві обставини на час розгляду справи. Як правило, обставини, на які посилаються податківці, виникають вже після прийняття судового рішення, що виключає їх розгляд в якості нововиявлених обставин.

Так що боротися з цією проблемою можна і потрібно. А оскільки в багатьох випадках виникає вона через спробу податкових органів застосовувати «нікчемність» там, де для цього підстав немає, то фактично питання стало проблемою через зловживання податковими органами таким правом. Ну а якщо все ж вирішите не витрачати час і нерви і мовчки сплатити донараховані податкові зобов'язання, потрібно пам'ятати, що наступним кроком податківців буде позов про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Джерело: jurist

Каким будет налог на недвижимость в 2017 году?

В 2016-м году за каждый лишний квадрат украинцы платили до 3% от минимальной зарплаты. В этом году ставку снизили до 1,5%.

Как ни странно, но городские власти имеют право установить любую ставку в пределах от 0 до 1,5% от минималки. Та же ситуация и с площадью, за которую нужно платить налог. Для квартиры она должна быть не меньше 60 квадратов, а для домов – 120 квадратов.

Вспомните новость: Опять не успели: судья Сергей Лазюк после задержания на взятке оперативно переписал на жену всю свою недвижимость.

Платежки будут приходить украинцам до первого июля этого года и платить придется налог в 2017-м – за 2016-й. Поэтому и заработная плата будет учитываться по состоянию на прошлый год. Тогда «минималка» в Украине было 1378 гривен. Если в Киеве ставка налога – 1%, при этом налог нужно платить за квартиру площадью больше 60 квадратов. Если семья живет в квартире площадью 100 квадратных метров, придется заплатить 551,2 гривны налога. Уже в следующем году за такую же квартиру в связи с ростом минимальной зарплаты придется заплатить 1280 гривен.

Налог на недвижимость пополняет бюджет города, за счет которого местная власть строит дороги, ремонтирует школы и т.д. Если общая площадь квартиры (или нескольких квартир) – от 300 квадратных метров, или площадь дома от 500 квадратных метров, дополнительно придется заплатить налог «на роскошь» – еще по 25 тысяч гривен за каждый из указанных объектов.

Итак, украинцам придется платить за: жилой дом, пристройку к дому, квартиру, комнату в коммуналке, дом на даче. Больше всего придется заплатить за квартиру, которую владельцы сдают в аренду. В таком случае «лишним» считается каждый квадратный метр. За квартиру площадью 100 квадратов, которая сдается в аренду, придется в этом году заплатить не 551,2 гривны, а 1378 гривен. За недвижимость в зоне отчуждения, общежития, аварийное жилье платить налог не придется. К тому же, по закону не облагается налогом имущество сирот и одиноких матерей, воспитывающих ребенка-инвалида. Не нужно платить налог с детских садиков, коммунальных зданий, храмов.

Вашему вниманию список недвижимости, за которую не нужно платить налоги: объекты недвижимости, принадлежащие государству или территориальным громадам, объекты недвижимости в зонах отчуждения и безусловного отселения, детские дома семейного типа, объекты жилой недвижимости, которые принадлежат детям-сиротам, детям,  лишенным родительской опеки, детям-инвалидам, которые воспитываются одинокими родителями, общежития.

Также налоги не будут платить: здания промышленности, в частности производственные корпуса, цеха, складские помещения промышленных предприятий, здания, сооружения сельскохозяйственных товаропроизводителей, предназначенные для использования непосредственно в сельскохозяйственной деятельности, объекты жилой и нежилой недвижимости, находящихся в собственности общественных организаций инвалидов и их предприятия.

Теперь о сроках оплаты налогов и штрафных санкциях тем, кто не собирается платить: до 1 июля налоговая служба разошлет решения-уведомления и квитанции с суммами налога. Заплатить нужно до конца августа (в течение 60 дней). Если платежку просрочить на месяц, придется заплатить штраф в размере 10% от суммы начисленного налога, за второй месяц – 20%. Помимо штрафа, за просрочку начисляется пеня — 0,05% от общей суммы за каждый день просрочки. Кроме того, за неуплату налогов предусмотрена уголовная ответственность (ст. 212 УКУ). Согласно этой статьи, максимальная сумма штрафа – 8500 гривен.

В Фискальной службе заявили: «Налог на недвижимость существует во всех странах Европы. Во всех странах Европы и большинстве стран мира этот налог существует, и его платят граждане. В Украине он уплачивается в местный бюджет (т.е. бюджет, где проживают граждане, владеющие недвижимостью). В связи с децентрализацией, реформой местного самоуправления, органам местного самоуправления предоставлено больше полномочий».

В 2016 году по решению органов местной власти 1% от минималки с каждого метра взимали в Киеве, Львове, Черновцах, Тернополе, Луцке, Ужгороде, Черкассах, Хмельницком, Полтаве, Херсоне, Чернигове и Николаеве. По 2% взимали в Одессе, Днепре, Харькове, Запорожье и Сумах.

Напоминаем: большинство местных советов приняли решение взимать с нежилой недвижимости (сараев, гаражей, погребов и т.п.) 0% от минимальной зарплаты.

Джерело: jurist