Чи можливо витребувати майно від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень?

Як адвокату мені за родом діяльності часто доводиться стикатися з пробілами, неузгодженістю, неясністю вітчизняного законодавства. Це і не дивно. Навіть Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, стороною в яких виступає Україна, традиційно вказує на неякісність вітчизняного законодавства та його невідповідність міжнародним стандартам (наприклад, рішення від 5 липня 2012 року по справі «Головань проти України»). Тому різне, часом повністю протилежне, застосування одних і тих же правових норм у різних випадках вже не дуже дивує.

Змушує замислитися інше - непередбачуване застосування правових норм, для яких, здавалося б, існує єдине загальноприйняте тлумачення.

Наприклад, які можуть бути підводні камені в застосуванні положень частини 2 статті 388 Цивільного кодексу (ЦК) України, згідно з якою майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень?

Все ж просто - ні за яких обставин не може бути витребувано майно, придбане, наприклад, на публічних торгах. Крапка.

Ось і в науково-практичному коментарі ЦК України під редакцією А.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця (2008 рік) говориться про те, що ця норма спрямована фактично на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який придбав у такому порядку майно, а отже, не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов.

Про це йдеться і в іншому науково-практичному коментарі до ЦК України під загальною редакцією Е.А. Харитонова, А.І. Харітонової, Н.Ю. Голубєвої (2007 рік), в якому вказується, що у разі, якщо річ була придбана добросовісним оплатним власником у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то у нього не можна витребувати річ навіть у тих випадках, коли річ була загублена власником або викрадена у нього, вибула з володіння власника за інших обставин не з його волі.

Але на практиці все виявляється інакше.
Так, у разі визнання судом дій державного виконавця неправомірними, або торгів недійсними, або встановлення порушень Закону України «Про виконавче провадження», або наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна» зникає сама законність підстави набуття майна.

На даний момент, згідно з положеннями статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України та статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, в результаті прийняття Верховним Судом України постанови від 3 жовтня 2011 року па справі № 3-98гс11 обов'язковою для всіх судів є позиція, відповідно до якої в разі визнання судом прилюдних торгів з реалізації майна на виконання судового рішення проведеними з порушенням встановленого законом порядку переможець прилюдних торгів не є добросовісним набувачем цього майна на публічних торгах, а тому до нього не можуть бути застосовані приписи частини 2 статті 388 ЦК України.

Більше того, встановивши пряму залежність наявності статусу добросовісного набувача від дотримання вимог закону при виконанні судових рішень та вказавши на можливість визнання прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна проведеними з порушенням встановленого законом порядку, суди не стали себе обмежувати і розвинули зазначену позицію, поширивши на результат таких торгів правовий режим угоди.

Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду України (ВСУ), «виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на публічних торгах, яка полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, і враховуючи особливості, передбачені законодавством про проведення публічних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення публічних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є угодою» (постанова ВСУ від 24 жовтня 2012 року по справі № 6-116цс12).

На доповнення варто відзначити, що «є угодою (договором купівлі-продажу) результат публічних торгів, на яких реалізовано майно, оформлений у вигляді протоколу про проведення публічних торгів із зазначенням сторін такого договору - організатора торгів як продавця і переможця торгів як покупця, а також його істотних умов - предмета договору і покупної ціни.

Оскільки ця угода є договором, зацікавлена особа має право оскаржити його на підставах, передбачених законом. Згідно частини 1 статті 215 і частини 1 статті 203 ЦК України, договір купівлі-продажу, укладений за результатами публічних торгів, може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи в разі порушення правил їх проведення, яке вплинуло на результат торгів» (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) від 1 лютого 2012 року по справі № 6-33530св11).

Адвокати з нерухомості сходяться на думці, що внаслідок поширення на результати публічних торгів правового регулювання угод, можливість повернення майна від його нового власника стала більш ніж реальною.

Одним з механізмів такого повернення є, наприклад, застосування двосторонньої реституції як загального наслідку визнання договору недійсним. Про це прямо зазначається в ухвалі ВССУ від 19 вересня 2012 року по справі № 6-3142св12: «Попри те, що норми частини 2 статті 388 ЦК України не передбачають права власника витребувати шляхом віндикації майно, що реалізовується в порядку, встановленому для виконання судового рішення, не є перешкодою для повернення сторін договору - організатора прилюдних торгів та їх переможця у первісний стан шляхом реституції за позовом власника за наявності передбачених законом підстав для визнання цього договору недійсним», що відповідає положенням частини 3 статті 215 і статті 216 ЦК України.

Також в певних випадках варіантом для повернення майна може послужити подача віндикаційного позову. І навіть при подальшому відчуженні майна, проданого з порушенням порядку, встановленого для виконання судових рішень, таке майно можна повернути від остаточного в ланцюзі угод набувача.

Так, витребування майна на підставі частини 1 статті 388 ЦК України можливо і в тому випадку, коли угоди, за якими набувач набув право власності на майно, що не визнані недійсними і коли фактичний власник майна є добросовісним набувачем. Сумлінне придбання, відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, можливо і тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація) (ухвала ВССУ від 25 квітня 2012 року з справі № 6-1405св12).

Викладені вище правові позиції в рівній мірі стосуються і господарських відносин, враховуючи відповідну практику Вищого господарського суду України (ВГСУ), наприклад, постанову ВГСУ від 16 листопада 2011 року по справі № 51/232, постанову ВГСУ від 13 січня 2011 року по справі № 5002 -23/3086-2010 і т.д.

Таким чином, очевидно, суди тлумачать положення частини 2 статті 388 ЦК України як заборона на витребування тільки того майна, продаж якого було проведено у чіткій відповідності до законодавства України, тобто при повному дотриманні порядку, встановленого для виконання судових рішень.

У зв'язку з цим шляхом встановлення порушень закону при виконанні судових рішень та застосування до результатів публічних торгів правового регулювання угод, суди надали повноцінні механізми повернення майна від нового набувача, наприклад, шляхом визнання прилюдних торгів недійсними та застосування двосторонньої реституції, а також шляхом задоволення віндикаційний вимог.

Незважаючи на те що вказане вище тлумачення і відповідне правозастосування вносить деяку нестабільність і непередбачуваність у цивільний і господарський оборот, на мій погляд, воно є одним з найяскравіших прикладів здатності права змінюватися і відповідати постійно розвиваючимся суспільним відносинам.

Завдяки встановленню залежності наявності статусу добросовісного набувача від правомірності процедур по виконанню судового рішення первинний власник і інші зацікавлені особи отримали дієвий механізм захисту своїх прав і законних інтересів в суді від підчас недобросовісних, а іноді і незаконних дій органів виконавчої служби України, торгуючих організацій та подальших набувачів майна.

До зазначеної правової позиції судів можна ставитися по-різному, однак, виходячи з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, можна сміливо стверджувати, що, незважаючи на, здавалося б, чіткі і однозначні законодавчі приписи, існують повністю законні способи повернення майна, набутого в порядку виконання судових рішень, від добросовісного набувача.

Джерело: jurist